Jump directly to the Content

News&Reporting

Слов’янські церкви Америки наповнюються біженцями від війни в Україні

Одне покоління біженців із пострадянського простору вітає інше.
|
Englishрусский
Слов’янські церкви Америки наповнюються біженцями від війни в Україні
Image: надане Сергієм Карпенком / обробка Christianity Today
Українці на зустрічі з вивчення Біблії в Чикаго

Чиказька церква Сергія Карпенка тепер майже повністю складається з біженців від війни, розв’язаної Росією проти України.

Багато хто з них раніше не мали стосунку до церкви, тож Сергій, який є пастором Біблійної церкви України в Чикаго, вранці снідає з новоприбулими, а ввечері проводить у своїй квартирі заняття з вивчення Біблії.

«Через Боже провидіння я тут, і тепер Бог прислав сюди нових людей з України, – сказав Christianity Today Карпенко, який і сам є українцем. – Я ніколи не готувався до такого служіння. Ми робимо помилки й учимося. Моліться за нас».

Біженці знаходять його церкву за рекомендаціями інших або через агенції з переселення біженців на кшталт World Relief. Деякі Telegram-канали для новоприбулих українців радять їм звертатися за підтримкою в помісні церкви. Церква Карпенка, богослужіння в якій проходять українською, російською й англійською мовами, повідомляє біженцям, що вони можуть звертатися в церкву, якщо їм знадобиться допомога, порада або дружба.

З початку вторгнення Росії в Україну США прийняли близько 300000 українців. Ще кілька мільйонів є біженцями в Європі.

Слов’янські церкви є ключовим елементом допомоги сотням тисяч новоприбулих до США. Багато з цих біженців прибувають за спеціальною програмою «Об’єднуймося заради України», яка не скеровує біженців у традиційні агенції з переселення, а розподіляє їх між індивідуальними спонсорами.

Однак у деяких випадках спонсори зникали, коли прибували українці. Церкви намагаються забезпечити для новоприбулих більш сталу основу. Українцям, які вже проживають у США, це допомагає дати раду з війною.

«Ви не можете весь час плакати й цілодобово, сім днів на тиждень, дивитися новини, – каже чиказький пастор Русс Друмі, чия церква також має багато біженців. – Діти ростуть. Є чим зайнятися».

Українські християни в США, які виступають спонсорами новоприбулих, допомагають їм із вирішенням базових потреб, орендують авто, надають сім’ям притулок на два-три місяці, підписують спільні гарантії щодо квартир, допомагають знайти роботу й інформацію щодо різних урядових програм. Українська асамблея Бога в Нью-Йорку проводила для новоприбулих частування борщем і дерунами, щоб вони могли збиратися й обговорювати свій досвід перебування в країні.

Більше 4 українців із 10 мають сім’ї, розділені війною, тож церкви часто допомагають матерям із маленькими дітьми та іншим розділеним сім’ям.

Євангельські християни з колишнього Радянського Союзу прибували до США партіями після прийняття Поправки Лаутенберга 1989 року, яка надає притулок людям, що втікають від переслідувань за релігійні переконання. Ці євангельські християни, серед яких співробітники програми переселення World Relief, тепер зустрічають біженців від війни.

Церкви розповідали Christianity Today про біженців, які ставали церковними лідерами, про нових членів церкви, які до приїзду в США ніколи не ходили в церкву й святкували тільки православну Пасху й Різдво.

У результаті, по даним слов’янських церков, кількість їхніх членів завдяки біженцям від війни значно виросла. Кількість членів церкви Першої української асамблеї Бога «Наріжний камінь» в Іст-Віллідж, Манхеттен, зросла завдяки біженцям приблизно на 30 %, а один із новоприбулих став служителем.

Церкви ростуть і це призводить до непорозумінь із культурною ідентичністю. Для багатьох українців російська мова є рідною, однак багато церков почали проводити служіння українською, щоб зберегти мову й культуру. До церков, служіння в яких проводяться російською, прибувають також росіяни, які шукають притулку в США, що призводить до болючої напруги.

Згідно з даними World Relief, Чикаго є другим за кількістю українських біженців містом після Нью-Йорка, у якому проживає найбільше українців у країні. Ще одним центром із переселення є Сакраменто, Каліфорнія.

Тетяна Сігідіна, координатор World Relief із взаємодії з українськими біженцями й слов’янськими церквами в регіоні Чикаго, прибула в США в 1999 році в рамках Поправки Лаутенберга. В Україні в неї залишилися родина, в тому числі на окупованих Росією територіях.

Вона звернула увагу на те, що наразі набагато більше росіян у пошук притулку намагаються в’їхати в країну через мексиканський кордон, і це збігається з новим законом про призов, який вимагає від росіян служити в армії. (Закон вступив у силу в квітні.)

З усієї кількості цьогорічних пошукачів притулку, з якими працює Сігідіна, половина є росіянами, а половина – українцями. Для росіян не існує такої програми перебування в США, яка існує для українців, тож пастори кажуть, що прибулі росіяни мають менший доступ до урядових ресурсів.

Слов’янські церкви, в основному, служать обом категоріям.

«Неважливо, з якої ми країни, ми християни, це № 1, – каже Сігідіна. – Звичайно, так казати важко. Якби Росія знищила вашу батьківщину, вам би, напевне, бракувало любові в серці».

За її словами, у деяких церквах між росіянами й українцями виникають проблеми, але вони не є «значними проблемами». Росіяни, які шукають притулку в США, в основному, не підтримують війну, каже вона.

Карпенко, український пастор із Чикаго, каже, що підтримка війни багатьма російськими євангельськими церквами – або навіть просто їхнє мовчання – утруднює відносини.

«Якщо люди прибувають із Росії, ми їх також приймаємо, – каже він. – Однак є певна емоційна проблема. Я не хочу прикрашати ситуацію. Росія напала на Україну й убиває українців. Люди вимушені емігрувати через напад Росії».

Церква адвентистів сьомого дня «Надія», 14-річна громада в Чикаго, до війни мала назву «Російська церква Надія». Її пастор Русс Друмі сказав Christianity Today, що люди в церкві не підтримують війну й відчували дискомфорт у зв’язку з назвою, тож церква тепер називається просто «Надія».

Однак у громаді все ще багато російськомовних членів, у тому числі сам Друмі, а також як українських, так і російських біженців.

З початком війни, коли стали прибувати біженці, церква виросла вдвічі, тож кілька місяців тому було вирішено заснувати нову церкву. Тепер одна церква проводить служіння українською, а інша, якою керує Друмі – російською. Багато російськомовних українців відвідують богослужіння з росіянами. Пастор української громади – біженець.

Друмі зазначає, що нову церкву вони заснували не через погіршення відносин між росіянами й українцями через війну, а для того, щоб врахувати зростання кількості членів і мовні потреби.

«Іноді на особистому рівні може виникати напруга», – каже він, маючи на увазі напругу між росіянами й українцями. – Це боляче, це важко, однак ми залишаємося християнами. Наша батьківщина на небі, Царство Боже».

Коли не вистачало місця для проведення двох богослужінь, то українська й російська церкви проводили спільні служіння, крім того, вони проводять братні обіди. Є також вечірнє богослужіння для молоді, яке відвідують члени як російськомовної, так й україномовної церкви. Друмі каже, що слов’янські церкви наразі перебувають на етапі «еволюції ідентичності».

У церкві «Наріжний камінь» у Нью-Йорку англомовний молодіжний пастор Пол Оліферчик поступився своїм місцем україномовному біженцю. Це «спроможний, обдарований і благочестивий лідер», – розповідає він. За його словами, кількість біженців у церкві виросла настільки, що постала потреба в україномовному служителі.

Оліферчик каже, що більшість біженців, які прибули до їхньої церкви, є українцями, однак є й росіяни, які прибули сюди ризикованим шляхом через південний кордон, у тому числі, одна сім’я з немовлям.

Щодо новоприбулих українських служителів, таких як пастор у його церкві, то Оліферчик мріє про те, що розсіяння українських християн, можливо, сприятиме «повторній євангелізації Заходу».

Карпенко з Чикаго також тепер служить у церкві та семінарії в Україні, він викладає й проповідує по Zoom. Він думає про свою чиказьку церкву, яка повністю складається з біженців, як про вигнання Ізраїлю до Вавилона.

«Бог дав їм наказ іти, жити й славити Господа. Є речі, які ми не можемо змінити. Що нам робити? Молитися, – каже він. – Наша надія в Ісусі Христі. Він знає свою суверенну волю. Він знає причини й те, чого Він хоче досягти».

[ This article is also available in English and русский. See all of our Ukrainian (Українська) coverage. ]

January/February
Support Our Work

Subscribe to CT for less than $4.25/month

Read These Next

close