Айзек Азімов вірив, що світ може існувати ще тисячі років. Чому в це не можуть повірити християни?

«Інтенсивність знамень збільшується з кожним днем. Світ у сум'ятті. Ми зараз перебуваємо на порозі кінця віку». Так сказано в анонсі майбутньої есхатологічної конференції за участю видатних американських євангельських лідерів.

Я живу по той бік Атлантики і є пастором однієї з бельгійських церков, і теж регулярно зустрічаю людей із євангельських кіл, переконаних чи стурбованих у світлі поточних подій тим фактом, що Христос прийде не просто скоро, але, як він висловився, дуже скоро. Я їх розумію, адже крім глобальних проблем наш континент стикається з багатьма локальними проблемами, які змушують і мене прагнути швидкого приходу Царства Божого.

Тим не менш, я часто запитую себе, чому зберігається настільки високий рівень подібних есхатологічних очікувань, якщо Ісус прямо сказав нам, що ми не можемо знати, коли прийде кінець (Мт. 24:36; Дії 1:7)? Християни, чи ми хрестилися в песимізм? Можливо, нам варто розглянути роботи всесвітньо відомого письменника-фантаста та скептика 20-го століття, який передбачав, що людське життя триватиме ще протягом десятків тисяч років, а потім знову звернутися до Біблії. Коли справа доходить до того, куди ми прямуємо, Святе Письмо закликає нас до реалізму.

Приблизно тоді, коли багато молодих євангельських християн стали читати преміленіаристську літературу на кшталт «Залишені», я читав іншу серію книг – трилогію Айзека Азімова «Фундація».

Азімов, уродженець Росії, який емігрував у дитинстві до США, написав та відредагував понад 500 книг. З 1942 по 1950 рік він опублікував збірку оповідань та романів, присвячену падінню та відновленню галактичної імперії в далекому майбутньому, приблизно у 24 000 році нашої ери. Трилогія «Фундація» набула такого впливу, що часто говорять , що вона стала натхненням під час створення елементів інших класичних фантастичних творів, таких як «Дюна» та «Зоряні війни». На її основі також був знятий серіал для Apple TV.

Трилогія знайомить нас із Гарі Селдоном, блискучим ученим, який дізнається про страшну новину щодо неминучого краху імперії. За допомогою того, що він називає психоісторією, він підраховує не тільки те, що імперія припинить своє існування в найближчі 300 років, але й те, що, якщо нічого не зробити, за цим занепадом настане 30 000 років темряви. Селдон розробляє план, що дозволяє скоротити цей період хаосу до одного тисячоліття та прискорити відродження нової імперії через Фундацію.

З роками Азімов розширив трилогію «Фундація» і зв'язав із нею свої серії «Роботи» та «Галактична Імперія», побудувавши те, що деякі називають гіпотетичною «історією майбутнього», у якій описані поворотні моменти, що відбулися більш ніж за 20 000 років, що відокремлюють Селдона від нас. При цьому він передбачив багато моментів, з якими ми стикаємося сьогодні, особливо розвиток роботів та штучного інтелекту й те, як ми з ними житимемо.

Нехристиянин Азімов, не маючи віри в те, що Бог у якийсь момент покладе край історії, і з деякою часткою оптимізму щодо людства, міг вільно досліджувати свої гіпотези щодо майбутнього людства, включаючи потенційні кризи. Його робота досі залишається джерелом натхнення для тих, хто розмірковує про наші сучасні проблеми.

Християнська​ есхатологія, на противагу хронології Азімова, часто досить песимістично оцінює подальше існування нашого світу. У гумористичному переліку пророцтв про «близький кінець», що виголошувалися протягом усієї історії людства, «Кишеньковий путівник Апокаліпсисом» перераховує безліч більш-менш християнських проповідників, які передбачили свого часу «кінець світу», починаючи з єретика другого століття нашої ери Монтануса.

Мартін Лютер продовжив цю традицію. Говорячи про тяжкий стан Священної Римської імперії та загрозу турецького вторгнення, він писав: «Світ наближається до кінця, і мені часто приходить думка, що Судний день цілком може наступити раніше, ніж ми завершимо наш переклад Святого Письма. Все тимчасове, що було в ньому передбачене, виповнилося».

Втім, Лютер був більш поміркованим у цьому питанні, ніж деякі з його сучасників, наприклад, богослов Томас Мюнцер, чиї переконання про останній час призвели до повстання та подальшого масового вбивства німецьких селян. Звичайно, всі вони, а також набагато пізніші їхні побратими в цій справі були неправі. Незважаючи на постійні кризи, земля продовжувала обертатися навколо своєї осі. І незважаючи на роки хибних пророкувань, всілякі пророки продовжують сповіщати про близький кінець світу.

Не розглядаючи питання інтерпретації Біблії, можна сказати, що такі пророцтва й такий тип мислення так само продовжують знаходити відгук у серцях людей. (Подумайте, наприклад, про «Годинник Судного дня».) Чому так?

Бельгійський філософ та релігійний скептик Маартен Будрі нещодавно опублікував статтю, у якій розглядає свої «сім законів занепаду», або те, як він розуміє умови, які змушують нас, людей, непокоїтися про наш світ.

До найбільш відомих механізмів, що лежать в основі нашого відчуття, що світ по суті розвалюється, відноситься, наприклад, відсутність хороших новин, наш інстинктивний і завжди хороший апетит до поганих новин, а також сучасні соціальні мережі, які навмисно підживлюють цей апетит. Будрі також звертає нашу увагу на те, що він називає «Законом збереження обурення», згідно з яким наш рівень обурення має тенденцію залишатися тим самим, навіть коли умови покращуються. Ми просто підвищуємо свою чутливість до «меншого» зла, тому люди, схильні до тривожності, завжди знаходять ґрунт для занепокоєння.

Крім цього, на думку Будрі, рішення, які ми знаходимо для подолання якоїсь проблеми, дозволяють нам забути про саму проблему й зосередитися на нових проблемах, що виникають у результаті застосування наших рішень, навіть якщо ці нові проблеми менш гострі, ніж попередні (він називає це «Законом самозневажних рішень»). І чим більше свобод ми маємо в суспільстві, тим більше ми схильні говорити про нові види зла, про які в інших контекстах ніхто не переймається («Закон дезінфікуючого сонячного світла»). Отже прогрес сам собою може призводити до песимізму.

Коротше кажучи, незалежно від того, чи ми стикаємося з безпосередніми наслідками війни чи перебільшуємо незручності сучасного суспільства, люди завжди знайдуть щось, що підживлюватиме ідеї занепаду. Більшість побоювань із приводу кінця часів, про які я чув особисто, походила від людей із країн із відносно великим ступенем достатку та безпеки. Насправді, багатішим і впливовішим людям потенційно є, що втрачати, порівняно з тими, у кого мало всього.

Схоже, що деяким християнам досить легко перетворити цю тривогу на думку, що Христос ось-ось повернеться. «Христос прийде дуже скоро» також може бути християнською версією дуже поширених фраз «Цей світ мене лякає» або «Мені не подобається, як ідуть справи». У світі, розвиток якого визначається сімома законами Будрі, людина, що пропонує біблійні докази, неминуче приверне до себе увагу.

Якою б не була якість екзегези релігійних лідерів, які заявляють, що вони знають, що Христос ось-ось прийде через ту чи іншу поточну подію, вони наче підтверджують біди деяких людей, а іншим стурбованим повертають певний ступінь контролю над ситуацією, пропонуючи їм хоч якусь певність. Але якими б привабливими не були всі ці моменти, натомість Бог закликає нас звернути нашу увагу та дії на інших.

Не нам будувати плани на наступні 20 000 років, але нам не вистачає уяви когось на зразок Азімова, коли ми не можемо уявити собі виживання людства або хоча б наших дітей поза відомими нам зараз умовами. Звичайно, багато безвихідних ситуацій змушують нас прагнути оновлення, обіцяного нашим Богом. Але знову й знову ми бачимо, що лише наявність сумних обставин не означає, що Бог завершив усі справи й закінчив роботу в нашому світі.

У романах Азімова загроза, що насувається, набагато страшніша, ніж усе, чого ми могли б боятися навіть у нашому глобалізованому світі: падіння міжгалактичної імперії, війни й варварство, що супроводжуються смертю мільярдів людей. Проте Азімов не описує це як «кінець світу». Хтось виживе, і їм доведеться відновлювати цивілізацію. Головне питання полягає в тому, чи будуть вони достатньо підготовлені, щоб скоротити період хаосу, який настане за падінням імперії.

Святе Письмо не пропонує нам удаватися ні до песимізму, що спричиняє занепокоєння, через яке ми до всього ставилися б із підозрою, ні до наївного оптимізму, через який ми б очікували, що людство саме по собі досягне мирного й гармонійного стану. Як показує недавня телевізійна адаптація Азімова, які б екзотичні міжзоряні декорації, космічні кораблі, технології чи вишуканий одяг не чекали нас у майбутньому, людство так само залишиться сумішшю краси та розкладання. У цьому світі пшениця та кукіль ростуть разом (Мт. 13:24–30; Об'явл. 22:11).

Коли Ісус сказав нам: «Пильнуйте, бо не знаєте, котрого дня прийде Господь ваш» (Мт. 24:42), він не мав на увазі спостереження за майбутніми ознаками, чи то на небі, чи в геополітиці Близького Сходу. Він мав на увазі пильнування за собою, як він пояснив у наступній притчі про вірного й лукавого раба, у якій вірний раб не стоїть біля дверей, чекаючи на повернення свого пана. Натомість він піклується про тих, хто довірений його опіці (в. 45–46).

Замість того, щоб постійно шукати ознаки того, чи прийде наш Господь прямо зараз, ми покликані показувати Його нашим сучасникам своїм християнським життям, хоч би як довго ще тривала людська історія.

Серед багатьох персонажів трилогії «Фундація» найбільш здатними протистояти складним обставинам є люди, які, незважаючи на невизначеність, війни, заворушення та поганих лідерів, вірять у життєздатність невідомого їм плану Фундації. Я не розповідатиму тут, що сталося з планом Селдона. Зрештою, есхатологія Азімова у «Фундації» не є християнською. Але ми точно знаємо, що Автор плану нашого майбутнього набагато більше гідний довіри.

Ця впевненість дозволяє нам у цьому складному та мінливому світі своїм християнським прикладом до самого приходу Господа показувати нашим сучасникам, що означає вкоріненість у вічності та готовність протистояти суворій реальності та важким проблемам сучасності з благодаттю, джерелом якої є наш Господь, який скоро прийде.

Лео Леманн – координатор публікацій французькою мовою Christianity Today, а також директор із видавничої діяльності Мережі євангельської місіології для франкомовної Європи (REMEEF). Він живе у Бельгії, в районі Намюра.

[ This article is also available in English,  Français, and русский. See all of our Ukrainian (Українська) coverage. ]