Три широко поширених заблудження про Адвент

Для християн, які люблять літургію, Адвент – це час радісного очікування, осяяного надією й передчуттям чогось значного.

Але для багатьох євангельських християн Адвент може пройти практично непомітно, або через те, що вони незнайомі з церковним літургійним календарем, або через скептицизм щодо католицьких звичаїв.

Слово Адвент означає “прибуття” або “поява” й походить від латинського слова adventus. Щороку цей період починається за чотири неділі до Різдва й триває до 25 грудня (дати подано згідно з західним літургійним календарем, якщо не зазначено інше). Він ніби ділиться на два менші періоди, один з яких присвячений другому пришестю Христа, а інший – Його народженню. Православні християни дотримуються схожої традиції, яка називається Різдвяним постом, який триває з 15 листопада по 24 грудня (за старим стилем) і закінчується Різдвяною трапезою 25 грудня.

Дотримуватися Адвента християни почали в 4–5 столітті в Галлії та Іспанії. Під час Адвента вони готували свої серця до Богоявлення (6 січня) – не до Різдва. У день Богоявлення відзначається прихід мудреців, що відбувся після народження Ісуса (у західній церкві), або хрещення Ісуса в Йордані (у східній церкві, 19 січня за новим стилем).

Сьогодні серед звичаїв Адвента – духовні читання та молитовні роздуми над присвяченими Адвенту духовними матеріалами, а також запалення щонеділі однієї з чотирьох свічок у вінку Адвента, присвячених чотирьом тижневим темам: надії, любові, радості, миру. У більшості вінків є також центральна свічка, що символізує Ісуса – Світло світу.

Однак, у більшості регіонів світу і в тих країнах, де домінуючою релігією є католицизм, євангельські християни зазвичай Адвента не дотримуються.

Наприклад, євангельські християни Франції інстинктивно ігнорують Адвент, тому що вони «проти всього літургійного, бо від літургії віддає католицизмом», – каже Гордон Маржері, член баптистської церкви, викладач Біблійного інституту в Ножан-сюр-Марн, який мешкає в передмісті Парижа.

Пастор із Колумбії Діонісіо Орхуела каже, що в Латинській Америці Адвента дотримується зовсім невелика кількість «євангельських, п'ятидесятницьких і неоп'ятидесятницьких церков. Тільки такі церкви, як лютеранська, англіканська та єпископальна (разом з католицькою), дотримуються Адвента».

Журнал Christianity Today звернувся до церковних лідерів із Бразилії, Колумбії, Франції та Філіппін за коментарями щодо помилок у сприйнятті Адвента та про те, як їх можна було б подолати, особливо в переважно католицьких країнах.

Помилка 1: Адвент – це виключно римо-католицька практика.

«Більшість протестантів сьогодні не має уявлення про те, що відбувалося в церкві протягом близько 1000 років. Але при цьому вони впевнені в такому: все, що відбувалося до початку нового часу, не варте нашої уваги й може лише спотворити християнство», – писав цього літа професор Середньозахідної баптистської богословської семінарії Меттью Барретт.

Загалом церковний календар розглядається як винахід католиків. Протестанти, які підозріло ставляться до нововведень і намагаються повернутися до новозавітних практик, його позбулися. (Пуритани, наприклад, ніколи не святкували Різдва, і тим більше не дотримувалися Адвента.)

Так можна охарактеризувати сприйняття Адвента євангельськими християнами, багато з яких вважають його скоріше католицьким ритуалом, який не має жодного значення для духовного життя людини.

Але, незважаючи на це, євангельські християни в усьому світі, від Філіппін до Бразилії, беруть певну участь в Адвенті.

«Ці євангельські християни належать до історичних деномінацій (таких як англікани, реформати, лютерани, методисти), які серйозно ставляться до історичного розвитку поклоніння й певним чином зважають на історичні аспекти своїх практик, але при цьому намагаються з вірою дотримуватися біблійних принципів контекстуалізації поклоніння», – каже Тімотео Генер, президент Біблійного коледжу FEBIAS на Філіппінах.

У Бразилії Адвент є літургійним періодом календаря, який отримав найбільше визнання серед євангельських християн, говорить Даніель Віейра, директор проекту Lecionário.

На його думку, досвід участі в літургійному календарі покликаний розвинути «сакраментальне бачення реальності», яке допоможе впоратися з релігійним споживацтвом і зосередитися на духовному формуванні й учнівстві.

Саме тому, додає Віейра, бразильській церкві життєво необхідно допомогти віруючим навчитися розрізняти Адвент і Різдво: «Найважче чітко відрізняти Адвент від Різдва й дотримуватися Адвента відповідним чином. Цьому може допомогти використання традиційних християнських практик та лекторію, який ми зараз впроваджуємо в Бразилії».

Помилка 2: Адвент є небіблійним явищем.

Деякі євангельські християни вважають, що Адвент є небіблійним, оскільки не згадується в Біблії.

Треба сказати, що євангельські християни часто є «відокремленими» від історії та традицій церкви. Деякі з них належать до так званої Низької церкви, в якій увага приділяється, скоріше, тематичним проповідям та особистим чеснотам, ніж дотриманню історичного церковного календаря богослужінь або використанню на зборах інтерактивної форми молитви.

Але відновлення й розуміння церковної традиції може пролити світло на питання про те, чому Адвент є біблійним і як під час Адвента християни можуть формувати свою віру відповідно до слова й правди Божої.

«Євангельським християнам варто вивчати традиції [церкви], тому що не ми перші шукаємо відповіді на важкі питання та вирішення теологічних проблем. При цьому, однак, не можна надавати традиції непорушного, авторитарного статусу», – пише баптистський богослов Роджер Олсон.

На думку священика єпископальної церкви Флемінга Рутледжа, Адвент відображає Біблію в тому сенсі, що він ставить у центр Христа та Його працю викуплення.

«Адвент завжди починається в пітьмі. Але є одне “але”, яке розкривається нам у Святому Письмі, – пише Рутледж. – Це послання Адвента: у світі темряви та скорботи, повсюдного гріха й зла, ми дивимося на справжнє світло, яке є Ісус Христос, Син Божий».

Деякі християни можуть дотримуватися точки зору, що літургійне Богопоклоніння має відображати лише Новий Заповіт, але не якісь вікові історичні напрацювання, каже філіппінський богослов Генер.

Але формування християнського літургійного року, зокрема Адвента, відбувалося тоді, коли рання церква включила сучасні їй культурні практики в традицію Богопоклоніння.

«Ісус і Його учні, наприклад, прийняли й дотримувалися єврейських синагогальних практик і свят, які пізніше були перероблені учнями Христа у світлі Його вчення й еволюціонували в традиції, що практикувалися під час християнського поклоніння», – каже Генер.

Лула Деруа, баптистський пастор із Франції, вважає, що в дотриманні Адвента є особливий сенс, навіть не дивлячись на те, що в Біблії прямі вказівки щодо цього відсутні: «Якщо Біблія не говорить нам, як і коли святкувати народження Христа, то Біблія закликає нас пам'ятати та будувати наші стосунки з Богом. Наша потреба у святкуванні, у підготовці наших спраглих сердець, у прославленні Господа в процесі очікування виходить за межі культури та взагалі часу».

Помилка 3: Адвент стосується лише народження Ісуса.

Оскільки Адвент настає перед Різдвом, існує думка, що він ніби підводить нас до святкування народження Христа.

Але коли християни вперше стали дотримуватися Адвента, вони очікували на повернення Христа, а не на Його народження. Це змінилося в Середні Віки, коли Адвент став часом спогадів та святкування втілення Ісуса, хоч «традиційний» підхід до Адвента теж зберігся.

«У духовному сенсі Адвент не є часом роздумів про власне народження Христа. За традицією ми не повинні співати Різдвяних гімнів перед Різдвом, оскільки Адвент – це не зовсім той час, коли ми святкуємо народження Ісуса в яслах. Швидше, це час, коли ми пристрасно бажаємо приходу Спасителя», – пише Роберт Веббер у своїй книзі «Стародавньо-майбутній час».

Спочатку Адвент був також часом посту та самоаналізу, говорить у своїй статті виконавчий редактор Christianity Today Тед Олсен.

Для Віейри, Адвент – це свого роду час покарання, що дає віруючим можливість самодисциплінування та свідомого покаяння.

«Глибокий роздум над літургійною традицією показує нам, що Адвент містить у собі напруженість, що супроводжує виконання очікування старозавітними людьми на викуплення, а новозавітними людьми – на досконалість, що настає з другим пришестям Христа», – говорить він.

Деякі традиційні гімни та матеріали для читання на Адвент відображають очікування на повернення Христа, каже Маржері.

«Мені відразу ж згадується “Прийди, прийди, Еммануїл”. Цей гімн співається, в основному, в ознаменування надії на народження Христа, ніби від імені ізраїльських праведників, які прагнуть приходу Месії. Але в мене таке враження, що він луною відгукується на заключну молитву в Об’явленні [22:20, “Прийди, Господи Ісусе!”]».

Есхатологічні прагнення, закладені в Адвенті, є його ключовим компонентом, який не можна залишити без уваги.

«Пророцтва про обіцяного Спасителя часто мають кілька значень і здійснюються в різних аспектах, – писала головна редакторка Christianity Today Келлі Трухільо у вступі до духовних роздумів , присвячених Адвенту 2022 р. – Вони часто здійснювалися за часів самого пророка, однак вони також спрямовують наш погляд на Месію і як на перше, так і на друге Його пришестя, на яке ми очікуємо».

«Дотримуватися Адвента – це означає жити у “вже так/ще ні” Царства Божого, – каже Деруа. – Це дозволяє нам пам'ятати обітниці нашого Господа й те, як Він піклується про нас. Терпіння та рівень підготовки, які знадобилися для того, щоб у цей світ прийшов Спаситель, приголомшують. А наша здатність не просто пам'ятати про це, а й жити відповідним чином – це благословення. Ми можемо прочитати весь Старий Заповіт і побачити в ньому Адвент, зародження нового початку».

[ This article is also available in English,  español,  Português,  Français,  한국어,  Indonesian, and русский. See all of our Ukrainian (Українська) coverage. ]